Це не якийсь там готель в Ужгороді! Хоча їх там вистачає, при чому різного рівня комфорту й цін на будь-який смак, і то без жартів, пише сайт uzhhorodfuture.com.ua. Та сьогодні ми поділимося з вами історією й обставинами виникнення району і про них, не хвилюйтеся, ми також розповімо, якщо, звичайно, ви не проти продовжувати читати.
Так от як же знайти цей район?
Для початку наголосимо на одному. Дуже легко! Адже ви можете й випадково, блукаючи містом, дібратися сюди та будете шоковані від того видовища. Здається, от-от прогулювався по звичайному українському місту, як тут натрапляєш фактично на справжнє австрійське селище! Та й, скажіть, хіба то не дивина?
Для таких же любителів пригод, як ми, деталізуємо, що це буквально в п’яти хвилинах прогулянки від центральних артерій міста – вулиць Корятовича та Корзо. Всього лиш вам необхідно пройти кілька сотень метрів вулицею Другетів, у напрямку від будівлі товариства “Просвіта”, далі повернути до вулиці Бачинського і ще трохи рухатися, доки перед вашими очима не постануть розкішні муровані одноповерхові вілли й малі, але напрочуд затишні, дерев’яні будинки. Тоді вітаємо, ви точно на місці!
Ось на цій світлині один із типових будинків Малої Праги у наш час.
Історія виникнення Малої Праги
Давайте почнемо з кінця, зокрема, із фантастично вражаючого факту. Уявіть собі лишень, будинки, що мали бути тимчасовими, красуються в Ужгороді до цих пір попри те, що “відсвяткували” 100-річний ювілей!
А тепер до самої історії, а саме 1919 року, коли ж як, можливо, вам відомо, Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, а от Ужгород набув статусу столиці Підкарпатської Русі. Та сталося, як не гадалося! Виявилося, що місто ніскілечки не готове бути столицею. Загалом, тут не було ні адміністративних будівель для урядовців, ні житла для чиновників і службовців, яких масово сюди направляли разом із їх родинами, ні реально задовільних умов. Тому людям довелося керуватися правилом: “Хочеш жити, вмій викручуватися”. Спочатку вони часто ночували за робочим місцем, у непотрібних вагонах чи ж елементарно в навчальних закладах, доки не було прийняте рішення сконструювати тимчасові житла із найпоширенішого матеріалу, який було не так і важко дістати, – деревини. Завдячуючи розумному й ретельному підходу до проєктування району вони збереглися в чудовому стані!
При тому всьому скажемо, що це не було споруджено якось хаотично й безладно! Грамотний план, водогін, артезіанські свердловини з колонками деінде, зроблена проїжджа частина, стічні канави, тротуари та ще й ціла низка гідрантів для пожежної безпеки, нічогенько так?
Після підготовчих робіт забудову було вирішено розділити на три етапи. Перший розпочали якнайшвидше, власне у 1921 році, з метою звести 24 дощатих будинки, які були призначені для однієї повноцінної сім’ї. Вони були однотипними відповідно до креслень, наведених нижче: з сінями, двома кімнатами, кухнею, вбиральнею та сараєм для зберігання дров.
У той же час на іншій вулиці з’явився барачний будинок, де було 6 малих квартир.
Другим етапом уже були облаштовані два двоквартирних і чотири чотирьохквартирних дерев’яні зруби.
Таким чином, у 1922-1923 роках дібралися й до 3 етапу побудови дійсно прекрасних кам’яних вілл. Існують взагалі вражаючі випадки, коли ті споруди є дзеркальними! До прикладу на перехресті Лодія-Фогорашія й Лодія-Сильвія є два однакові близнюки, а між ними ще два менших чи зображений на головній світлині подвійний будинок, що на куті сучасних вулиць Сільвія та Фогорашія.
Шкода, але у сучасності багато хто сховався за величезними парканами або ж, не задумуючись, руйнує ту історичну красу. Тому нам залишається лише сподіватися, що ще через століття ці будівлі збережуть власний вигляд і значення зокрема.
