Телебачення є невід’ємною частиною життя багатьох українців в XXI столітті. Саме тому практично кожне більш-менш велике місто України має своє телебачення, що вже говорити про обласні телеканали. Але всього 100 років тому люди не мали стільки телеканалів та програм, а телевізор взагалі вважався розкішшю. Тому не дивно, що створення телеканалу чи встановлення телевежі було цілим святом для багатьох людей. Людині в епоху нескінченного контенту важко зрозуміти своїх предків, але спроба зануритися в цей час, безумовно, захоплююча пригода. Тож яка історія у закарпатського телебачення? Коли було встановлено перші передавачі? І коли закарпатці змогли вперше насолодитись своїми власними телеканалами? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodfuture.com.ua.
Початок історії закарпатського телебачення
Історія Закарпатського телебачення розпочинається в 1962 році. Тоді вперше у Хусті було встановлено передавач у школі-інтернаті. Його подарував львівський телецентр. Сам телевізійний передавач транслював програму передач львівського телебачення. Тоді пристрої використовували на аматорському рівні вихованці освітнього закладу для занять у радіотехнічному гуртку. Цей передавач був у Хусті до 1963 року. У 1964 році його перевезли до обласного центру – саме тоді почалося будівництво нової радіорелейної лінії сполучення “Москва-Київ-Львів-Словаччина-Угорщина” для зв’язку інтербачення. Цей передавач встановили на горі Токарня поблизу Ужгорода.
У 1965 році телебачення вирішили розвивати. На той час вже готували випуски новин, програми передач із виступами мистецьких та аматорських колективів. Також на 16-міліметрову плівку знімалися і кінофільми. Нині у кінофонді Закарпаття вони ще збереглися. Усі готувалися та знімали на території області. Редактори разом з іншими колегами монтували на Закарпатті, а до Львова вже везли готову змонтовану продукцію. Вже звідти вона потрапляла до ефіру.
Набагато раніше, а саме у 1957 році, було введено в експлуатацію спеціальний будинок радіо. Саме тут журналісти готували перші програми передач. Були сформовані цілі команди професіоналів як для роботи на телебаченні, так і для роботи на радіо. Це був величезний прорив на регіональному рівні. Щодня виїжджала безліч знімальних груп, щоб оперативно висвітлювати події життя краю. Безперечно, цим займалося і радіо, а тому випуски новин могли бути кардинально різними.
Подальший шлях закарпатського телебачення
В 1980 році стало можливим робити запис та трансляцію у кольорі завдяки іншому вже обладнанню, що прийшло до Ужгорода з Москви. Це був просто величезний прогрес, бо вже у 1983 році змінилася нова апаратура, що поступово дозволила глядачам бачити повну гаму кольорового зображення. В 1982 році було завершено будівництво ще одного корпусу студії АСБ. З чого часу діяла своєрідна база кіновиробництва. Водночас велася робота з виготовлення синхронних кіноматеріалів. У 1981 році з’явилася проявна кольорова машина. Також творчий технічний персонал отримав комплект ТЖК від угорських колег, де записували окремо на магнітофон звук та окремо на плівку знімали відео. Тоді виїжджала ціла потужна група у складі редактора, режисера, освітлювача та звукорежисера, щоб зняти випуск новин.
Закарпатська телестудія працювала з кіноплівкою до 1990 року. За часів розпаду СРСР зйомки велися вже на касетні носії – це була SVHS та VHS-плівка. Самі студійники жартують: пройшли шлях від негативних до позитивних плівок.
Незалежність України Закарпатська телерадіокомпанія зустріла достойно. Саме з її студії в 1991 році вийшло повідомлення про сесію Ужгородського Міськвиконкому, яка перша на просторах колишнього СРСР засудила ГКЧП. На той час студійні павільйони заповнили натовпи артистів, музикантів, колгоспниць і колгоспників, художників і всі вони почали називатися бізнесменами. Майже всіх їх режисери знали в обличчя. Адже це були все ті ж герої, що й останні 10-15 років, хіба тільки кілька текстів, що змінилися. А тим часом студія-побратим зі словацьких Кошиць розповідала про якусь незрозумілу для багатьох, на той момент, люстрацію у Чехії та Словаччині. Потім у компанії з’явився керівник, з приходом якого багатьом співробітникам довелося залишити свої місця та піти з телевізійного бізнесу. Можливо тому якість телеканалу в ті роки трохи впала.
Телеканал “Тиса-1” як обличчя закарпатського телебачення
Головним телеканалом Закарпаття як у XX, так і у XXI столітті залишається “Тиса-1”. “Тиса-1” – це колишній Закарпатський телеканал, який входив до Закарпатської ОДТРК. Його було закрито через ліквідацію національної телекомпанії України та після створення національної громадської телекомпанії України було змінено на “UA: Закарпаття”, яке пізніше було змінено на “Громадське Ужгород”. Телеканал мав повне аналогове мовлення на всій території Закарпаття. Він деякий час був філією НСТ. Незадовго до ліквідації перейшов у власність НСТ та на початку липня 2017 року перейшов на формат зображення 16:9, а потім отримав нову назву та логотип, через що був ліквідований.
Телеканал переважно наповнений інформаційними, соціально-публіцистичними та культурно-мистецькими програмами виробництва творчих об’єднань НСТ та “Громадське Ужгород”. Команда здійснює проєкти українською мовою, а також мовами національних меншин Закарпаття. Телебачення транслює наступні програми “Громадське”. Опір”, “Новини”, “Ранок громадський”, “Своя земля”, “У румунів вдома”, “Словацькі погляди”, “Романо Джівіпен”, “Угорське слово”, “На власні очі”, “Сьогодні. Головне”, “Новини угорською мовою”. Також на “Громадське Ужгород” показують окремі музичні програми та добірки новітніх кліпів. Крім того, на телеканалі проходять щоденні покази художніх, телевізійних, документальних та мультиплікаційних фільмів та серіалів.
Мови закарпатських телеканалів
З архівних джерел відомо, що телестудію в Ужгороді запустили не лише з україномовними та російськомовними програмами, а й з румунськомовними та угорськомовними. З 1990 року виникла редакція німецькою, пізніше – словацькою, ромською, російською та русинською мовами. На сторінках періодичних видань були згадки й про польськомовні програми, але, відверто кажучи, ніхто з працівників про них не чув. Можливо, така ініціатива була в декларації, але до реалізації вона так і не дійшла. До речі, така ж доля спіткала й програми на ідіші. Роми довго просили свою програму. Угорська редакція офіційно працювала з 1950 року, але програми виходили спочатку на радіо. Однак в той момент вони були лише перекладом українськомовних програм. Молдовомовна редакція, як і угорська, працювала з 1950 року. Слід зазначити, що у період незалежності завдяки зміні системи з’явилися програми різними мовами. Досі угорські програми вважаються якимось еталоном у колах операторів та редакторів. Там були спонсори, люди їздили за кордон на навчання. Для національних редакцій завжди було важко знайти кадри, тому для роботи залучали активістів різних громад. Коли творили словацьку, ромську, молдавську редакції, залучали керівників громадських організацій.
