Як розбудовувався Ужгород у 1960-1980-ті роки

За роки радянської влади Ужгород дуже змінився. Чимало великих проєктів вдалося втілити в життя, деякі ж залишилися лише на папері та не були реалізовані. Сайт uzhhorodfuture.com.ua розповідає, як забудовувався Ужгород протягом 1960-1980 років.

Фабрики, заводи, нові житлові райони та амфітеатр у 60-х 

1961 рік став переломним в історії містобудування Ужгорода. Тоді місцеві артілі було реорганізовано у фабрики: швейну, побутової хімії, меблевої фурнітури. Та найголовніше, що саме цього року було відкрито проспект 40-річчя Жовтня (Свободи) на всьому його просторі від площі Б. Хмельницького до вокзалу, хоча і в наступні роки він ще лишався необлаштованим. Забудова його спершу велася тільки на відрізку від вул. Перемоги (Капушанської) до Заньковецької. Будувати далі почали тільки з 1965 року.

У 1962 році закладено новий хлібокомбінат у Боздоші, освоєно нову серію пʼятиповерхівок, зʼявилися типові проєкти двоповерхових дитсадків на 280 місць. Наступного року почалися роботи зі зведення перших будинків у мікрорайоні Nº 2 (квартал між вул. Заньковецької й Сечені), закладено онкодиспансер і станцію переливання крові.

У 1964 році було засновано амфітеатр.

1965 рік ознаменувався хіба що встановленням памʼятника Леніну. Проте наступного року місто почало газифікуватися, затверджено схему його газопроводів і газорегулювальних пунктів.

Засновано вул. Нахімова, почалося будівництво молочного заводу, виділено ділянку під будівництво ДЮСШ по вул. Заньковецької, яка через два десятиліття перетворилася на спорткомплекс «Юність». Заступник голови міськвиконкому В. Дяченко підписав листа, яким повідомляв, що, згідно з урядовою постановою, ділянки під будівництво одноповерхівок більше виділятися не будуть. Мовляв, хочеш власний дім — будуй на два чи три поверхи й чекай ВБРСВ (відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності). Після цього індивідуальне будівництво в місті вщухло на довгі десятиліття, лише добудовували те, що розпочали раніше, плюс кілька будиночків усе-таки якимось чином виросли на вул. Рилєєва.

У 1966-1968 роках було здійснено коригування генплану розбудови міста. Якщо за планом 1955 року Ужгород розбудовувався в розрахунку на 65 тисяч населення, то тепер вже на 100 тисяч. Було збільшено території для розміщення підприємств, задумано будівництво обʼїзної дороги.

Нову редакцію генплану розробляли фахівці зі Львівської філії інституту «Гіпроград» під керівництвом заслуженого архітектора. Я. Новаківського, головним архітектором проєкту виступив Я. Філевич.

У 1967 році почалося проєктування вул. Мʼясницької з мʼясокомбінатом. Згодом вона мала імʼя Ф. Енгельса, зараз — М. Грушевського. Тоді ж почали проєктувати новий університетський корпус на вул. Північній (Університетській), що став одним із найбільших довгобудів у місті. Під нього виділили аж 62 гектари. 

Наступного року переходять до 9-поверхових проєктів. В умовах підвищеної сейсмічності це був досить рішучий і ризикований крок. Тоді ж спроєктовано Будинок політосвіти (нині економічний факультет УжНУ). Розробники переживали не так за те, як новий будинок впишеться у стару чеську забудову, як за те, щоб він гармоніював з памʼятником Леніну. Тоді ж архітектор А. Медвецький почав проєктувати банк по вул. Крилова.

У 1969 році започатковано Ужгородське виробничо-поліграфічне підприємство «Патент», великий гуртожиток УжНУ на півтори тисячі місць, залізничну лікарню, середню школу Nº 15. 

Нові мости, перші висотки та реконструкція аеропорту у 70-х

У січні 1970 року облвиконком узагалі заборонив виділення ділянок під індивідуальні будинки — навіть на два поверхи. Останню індивідуальну ділянку отримав 17 вересня 1969 р. по вул. Шишкіна ужгородець Ю. Ревта. Відродилося індивідуальне будівництво лише у 1990 році.

У лютому 1970 року спеціальна комісія облвиконкому визначила місце для спорудження памʼятника «Україна — визволителям». Було затверджено детальні плани розбудови південного та центрального районів міста. У квітні 1970 року відкрито рух через Підзамковий міст, збудований на місці попереднього, підірваного ще у війну. Наприкінці року вирішено збудувати Підвісний міст у Комсомольському (Боздоському) парку. Тоді ж заплановано відзначити у 1972 році 1100-річчя міста (така дата є в угорській хроніці Шимона Кизаї), та верхівка влади цю ініціативу не схвалили — мовляв, нема чого хизуватися, що ви старші за Москву.

Уперше День міста в Ужгороді святкували тільки у 1987 році без привʼязування до якогось історичного приводу.

У 1973 році міськрада отримала новий будинок на пл. Поштовій, споруджений за проєктом А. Медвецького, доти вона містилася в Народній Раді. Основна ж житлова забудова велася у сімдесяті роки по вул. Грушевського та ще далі на південний схід, де засновували на той час мікрорайони Перемога та Перемога-2. На середину сімдесятих у тамтешніх новобудовах мешкало 11 тис. осіб, зараз у кілька разів більше. Водночас велося спорудження перших у місті девʼятиповерхівок на початку вул. Заньковецької, а біля готелю «Ужгород» розпочато спорудження 16-поверхівки. Проспект планувалося вкрити 10-12-поверховими будинками. Проте будівництво висотних споруд виявилося нерентабельним через необхідність викопування особливо глибоких котлованів, і від нього відмовилися.

З тогочасних проєктів вдалося реалізувати лише серію будинків по вул. Минайській, які споруджували чеські та словацькі майстри. Спершу вони планувалися на десять поверхів, та потім зупинилися на типовому девʼятиповерховому проєкті. 

У 1974 році споруджено магазин «Таллінн». У 1978 році — восьмиповерховий Будинок побуту. У 1975 році було реконструйовано аеропорт. Замість старого одноповерхового аеровокзалу ще чехословацьких часів, куди перебралися допоміжні служби, пасажирів прийняв просторий двоповерховий. Наприкінці 70-х значно розширено тодішній Палац піонерів на Православній набережній. Новий корпус з великим кіноконцертним залом зʼєднав старий флігель (історичний Дім ім. Духновича) і сусідній навчальний корпус університету в єдиний комплекс, де розмістилися гуртки та студії. Водночас було обладнано зону міського відпочинку на базі лісового пляжу навколо озера між селами Оноківці та Оріховиця.

У 1979 році відкрився спеціалізований магазин для немовлят «Лелека», здано готель «Закарпаття». Історію однієї з найстаріших будівель Ужгорода читайте за посиланням.

Забудова міста у 80-х

У 80-ті роки в Ужгороді збудовано ще одну водопровідну гілку, закладено резервуар на 8000 кубометрів. Містобудування набуло планового характеру. Було здійснено конкурс проєктів розбудови міста. На основі цих розробок пʼять інститутів Львова, Москви та Ужгорода створили чергову редакцію генплану.

У 80-ті Ужгород будував до 1200 квартир на рік. 

У 1980 році було здано новий пʼятиповерховий корпус УжДУ. Кількість житлових будинків в Ужгороді 1985 року склала 7900. Місто значно розширило свої межі. До нього у 1981 році офіційно було включено Горяни, Доманинці, Дравці. В кінці вул. Загорської виросли 3- та 5-типоверхові будинки в народному стилі. В районі аеропорту започаткувався новий житловий масив, своєрідним початком якого став новий Будинок профспілок. 

Про історію ужгородського вуличного освітлення читайте в статті.

Невтілені великі проєкти

Ужгород міг би бути зараз іншим, якщо були б реалізовані наступні масштабні проєкти:

• створення тролейбусної лінії (керівництво міста хотіло з допомогою тролейбусного сполучення об’єднати два нових мікрорайони: промислову зону та нові житлові райони);
• реконструкція площі біля універмагу «Україна»;
• канатна дорога між Ужгородським і Невицьким замками;
• реконструкція Піонерської (Ботанічної) набережної;
• підйом рівня Ужа між мостами та великий фонтан.

Загалом за радянський період Ужгород значно розширив свої межі та перетворився з малого на середнє місто.