На такі споруди як міст люди ніколи не звертають уваги. Багатьом здається це буденністю, адже так було завжди. Але насправді, такі, здавалося б, прості та звичайні речі були не завжди. Звичайно, докопатися до часу, де мостів в Ужгороді ще не існувало, вже практично неможливо, оскільки це було більше 1000 років тому. У той же час можна дізнатися, яка історія хоча б в одного з ужгородських мостів. А історія в нього дуже захоплююча, незважаючи на те, що це всього лише міст. То коли було засновано ужгородський пішохідний міст? Коли він був перебудований? І чому для Ужгорода мости дуже важливі? Про це і йтиметься у статті на сайті uzhhorodfuture.com.ua.
Історія ужгородського пішохідного мосту
У давнину річка Уж розливалася в околицях міста кількома рукавами, що впадають у річку Латориця. Сучасне русло було штучно прокопане ще у 1333 році. У XVII столітті було засипано рукав Ужа, що протікав убік, – Дравців-Баранинців. Саме тому і залишилося єдине основне русло, яким річка протікає і сьогодні. Звичайно ж, Уж протягом століть неодноразово змінював своє русло, а сліди цього досі зберігаються у топографії лівобережної частини міста.
Загалом варто розібратися, де було збудовано сам Ужгород. Місто виникло навколо Замкової гори, яку з усіх боків омивав Уж і його рукави. Зв’язок із навколишніми територіями здійснювався саме через мости. Загалом, хоча перші описи мостів відносяться тільки до XVII століття, безумовно, вони існували й набагато раніше. Більше того, цього вимагав швидкий розвиток торгівлі, необхідність зв’язку з різними частинами міста та господарськими земельними угіддями. У 1361 році в Ужгороді як мінімум існувало два мости. Місцеві жителі називали їх просто малим мостом та великим мостом. Великий, припускають історики, є найстарішим. Він перетинав річку Уж приблизно в тому самому місці, де нині стоїть пішохідний міст, і з’єднував старе місто на правому березі річки з новим містом на лівому березі. У 1691 році одна з вулиць правобережжя так і називалася – Мостова, тому що вела до великого, або, як його ще називали, головного мосту через річку Уж.
Коли міст з якихось причин частково руйнувався, зв’язок між берегами здійснювався за допомогою порома чи човнів. Але це була дуже небезпечна робота, яка закінчувалась досить часто трагедією.
За перехід через міст збиралося мито. Митниця стояла на правому березі, на площі Фенцика (нині Театральна). Поки власниками міста були Другети, а потім граф Міклош Берчені, саме вони переймалися тим, щоб утримувати міст у належному стані. Це й не дивно, адже більша частина мита йшла їм же в руки. Через якийсь час, а саме в XVII столітті, ці функції брала на себе державна скарбниця. Тому до 1866 року скарбниця знімала мито з усіх, хто переходив міст незалежно від того, чи це був місцевий житель, чи просто купець, який йшов в інше місто. Але вже після 1866 року мито з мешканців Ужгорода зняли, що не могло їх не радувати.
Кінець дерев’яного мосту
На початку XIX століття дерев’яний міст був зведений так, що проходив трохи під кутом до сучасного і був довшим за нього в кілька разів. Тоді ж з’явилися і тимчасові мости – від Кушнірського ряду, де стояла Ведмежа корчма, до вулиці Корзо на протилежному боці. А в 1898 році за державний кошт було збудовано перший залізний міст, який мав пішохідне та одночасно транспортне призначення. Міст був зовсім не схожий на те, що багато ужгородців можуть спостерігати сьогодні. Пішохідний міст більше скидався на залізничний. Він являв собою три величезні металеві дугоподібні арки, які стояли на чотирьох величезних балках, завдяки яким і трималася вся ця досить міцна конструкція. Саме цим мостом курсував перший ужгородський автобус у 1921 році. На жаль, проіснував цей міст доволі недовго.
Руйнування мосту і що стоїть замість нього
Як можна було зрозуміти, перший побудований з заліза міст не зберігся. Майже всі хороші мости часів Чехословацької Республіки були зруйновані. Найбільший в Ужгороді міст Масарика, побудований у 1937 році, через сім років був знищений німцями, що відступали. Він був швидко відновлений, але подальша реконструкція зробила споруду, що з’єднує два береги Ужа, досить типовою і позбавленою власної “родзинки”. У цьому плані пішохідному мосту також не пощастило. Як би вписувалася зруйнована конструкція у вигляд стародавнього Ужгорода, сказати насправді дуже складно, але вже й неважливо, адже міст був підірваний німцями й в повоєнні роки йому на зміну прийшов нинішній залізобетонний. Мосту, який був побудований за часів СРСР, не дуже допомагає навіть традиція вішання замків на знак любові та вірності, хоча багато ужгородців задоволені таким рішенням місцевої влади.
Скандал навколо мосту
Ескізний проєкт реконструкції пішохідного мосту викликав справжню хвилю обурення, бо пішохідний міст – хоч і не пам’ятка міста, але деякі ужгородці вважають його важливим історичним об’єктом та одним із його символів. Таке радикальне втручання у його реконструкцію, на їхню думку, є неприпустимим з кількох причин. По-перше, за словами активістів, ескізний проєкт передбачає не лише втручання у міст, а й заміну старих поручнів, датованих 1920 роком. По-друге, запропонована конструкція нашкодила б не тільки мосту, а й історичному середовищу, що склалося. І по-третє, це справді самодостатній історичний об’єкт, який не потребує жодних покращень. Всі ці покращення не несуть жодної функції, крім сумнівної естетичної. Активісти запевняють, що немає жодної розумної та обґрунтованої причини, щоб на існуючий міст ліпити якісь нові, на їхню думку, незрозумілі конструкції. Зрештою, якби був громадський запит на реконструкцію мосту, то для таких важливих об’єктів, які впливають на місто, слід проводити архітектурний конкурс, як це вимагає українське законодавство. Старий міст потребує лише якісного ремонту, кажуть активісти. Пішохідний міст Ужгорода багато хто вважає головною “родзинкою” міста. Проєкт ще в 1948 році розробляв ужгородський інженер і вчений Янош Лізинг, який мав європейську освіту, докторський ступінь і навіть був автором численних наукових публікацій, присвячених будівництву мостів та статичних розрахунків. Спочатку конструкція моста була модульною у вигляді клепаних рамок із металевою канільованою сіткою. У середині 70-х років під час ремонту замінили поручні на прості зварені ґрати, згодом на них же з’явилися дуги. Завдяки Шлезінгеру зберігся певний потяг традицій модернізму та зв’язок цього радянського мосту з попередньою епохою.
Хоча інша частина ужгородців вважає, що міст виглядає жахливо, хтось запевняє, що мосту, який був збудований за часів СРСР, не дуже допомагає навіть традиція вішання замків на знак любові та вірності. Загалом, думка у всіх різна з приводу цього мосту. Дехто запевняє, що він жахливий і йому нічого не допоможе, а хтось що треба його зберегти таким, яким він є.
Тим паче багато людей були не згодні на реконструкцію мосту через війну. Місцева влада прислухалася до людей, тому кошти, які передбачалися на фінансування цього об’єкта, спрямували на підтримку захисників, сектору безпеки та оборони й інші першочергові потреби громадян.
