Сучасній людині дуже важко уявити своє життя без електрики. Вона у XXI столітті необхідна скрізь. І хоча ще якихось 150 років тому вуличне освітлення в Ужгороді підтримувалося за рахунок масляних ламп, у сьогоднішніх реаліях їх вже давно позбулися. Але шлях в освітленні міста був дуже довгим. Тому багатьом ужгородцям цікаво, а як все ж таки їхні предки освітлювали місто? Хто взагалі вигадав освітлювати вулиці? І як тоді виглядало місто? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodfuture.com.ua.
Історія розвитку вуличного освітлення
Вважається, що перше вуличне освітлення у містах з’явилося ще за античності. Навіть древні римляни та греки використовували для освітлення вулиць смолоскипи та масляні лампи. Але незабаром про цю ідею всі забули. Лише у Середньовіччі влада вирішила почати освітлювати міста. Вважається, що вуличне освітлення у сучасному розумінні цього слова з’явилося лише у 1417 році в Лондоні з ініціативи мера Генрі Бартона. Насправді, меру просто було дано розпорядження зверху вивісити вуличні ліхтарі, тому щоб позначити робітникам, що саме від них хочуть він ввів це словосполучення.На початку XVI століття вуличне освітлення виникає і в Парижі. У цьому місті мешканців зобов’язали тримати світильники біля вікон уночі, щоб ті освітлювали вулицю. Лише у 1667 році французький король Людовік XIV видав спеціальний наказ щодо влаштування нормального вуличного освітлення.
Ужгородське вуличне освітлення
Ліхтарі, які висвітлюють вулиці та площі цього стародавнього міста, мають дуже багату історію, яка сягає корінням 1852 року. Як описував Петро Сова у книзі “Минуле Ужгорода”, саме 6 січня 1852 року було влаштовано аматорську виставу, гроші від якої пішли на закупівлю 12 канделябрів (або, як зараз їх називають, вуличних ліхтарів). Автор книги зазначав, що міська управа на той час вже сама планувала зробити перший крок у напрямку освітлення міста, оскільки з бюджету Ужгорода в 1852 році на ці потреби було закладено 400 флоринів сріблом. Звичайно ж, перші ужгородські ліхтарі були гасовими, принаймні Петро Сова згодом писав, що з часом кількість таких канделябрів збільшилася до 130 штук, а витрати на освітлення міста становили 6 тисяч австрійських крон на рік. На жаль, це письмове джерело не містить інформації про те, як виглядали перші вуличні ліхтарі, де вони розміщувалися та звідки їх привезли. Але, безумовно, відомо, що в Ужгороді був ліхтарник, який щовечора підіймався сходами до кожного світильника та запалював гніт.
У той час як Ужгород освітлювався гасовими лампами, інші міста, на кшталт Львова та Києва, переходили на економніші газові ліхтарі. Правда багато хто стверджує, що цей вид вуличного освітлення був не дуже зручним, оскільки не давав яскравішого світла, а крім цього постійно лякав перехожих полум’ям, яке періодично виривалося зі світильників. Але у Львові можна було побачити газове освітлення ще дуже довго, незважаючи на всі його незручності.
Ужгород не захотів встановлювати газові лампи, тож одразу ж із гасових канделябрів перейшов на електричні ліхтарі. Перший міський голова, той самий Петро Сова, у своїй книзі писав, що конкурс на будівництво електрозаводу міська управа оголосила ще в 1893 році, і фірма “Електра”, з якою було укладено договір, збанкрутувала, через що ідея електрифікації міста була відкладена на кілька років. Роботи було відновлено 30 травня 1902 року. Саме тоді міська управа та акціонерне товариство “Ужгородська меблева фабрика” підписали договір, згідно з яким місто надавало фабриці 40-річну монополію на електрифікацію приватних будинків, громадських установ, заводів тощо. Акціонерне товариство в свою чергу зобов’язувалося закупити ліхтарі та забезпечити вуличне освітлення Ужгорода. Незабаром багато вулиць і площ, а також деякі громадські установи освітлювалися зовні. Усього було встановлено близько 200 світильників, які від сутінків до півночі горіли, а потім перемикалися на економний режим, тобто з двох ламп працювала лише одна.
Вуличні стовпи за часів СРСР
Дуже добре описував “економні” світильники Наум Рєпкін, людина, яка понад 40 років керувала комунальним підприємством “Міськрада”. Ця посада ним була зайнята в 1964 році. На той час Ужгород не міг похвалитися надто яскравим вуличним освітленням. Навіть центр міста в ті часи освітлювали абияк, на вулицях були переважно дерев’яні стовпи лише на набережній Незалежності ще з часів Чехословацької Республіки стояло 14 металевих опор, але й ті вже на той час втратили свою функцію, адже липи були великими та закривали вуличне світло. Ужгород на той час освітлювало 700 лампочок розжарювання, які дуже швидко перегоряли, адже електроенергія для освітлення вулиць бралася з міських електростанцій, у яких пізно ввечері виникала перенапруга. Основним завданням “Міськради” було замінити на вулицях старі дерев’яні стовпи з лініями електропередач та світильниками на нові. Наум Захарович в одному з інтерв’ю зізнавався, що йому довелося вступити в дуже непросту боротьбу з проєктними організаціями, які хотіли встановити на місцях стовпів бетонні опори, висота яких була б 11 метрів. Кожна така конструкція важила близько 1 тонни, включала 200 кілограмів металу і мало того, що була важка, а в свою чергу складна у встановленні, до того ж псувала загальний вигляд старовинної архітектури. Наум Рєпкін запропонував, щоб працівники взяли всі ті 200 кілограмів металу і виготовили з них елегантні металеві стовпи. У нього це вийшло і замість величезних бетонних монстрів Ужгород одержав елегантні металеві опори, які служать мешканцям і досі.
Своїм прагненням до естетики та збереження архітектурного вигляду Ужгород завдячує не лише Науму Захаровичу, а й проведенню Всесоюзної світлотехнічної конференції з питань естетики зовнішнього освітлення, що відбулася у 1976 році. Тоді до міста з’їхалися фахівці з Владивостока, Середньої Азії, країн Прибалтики, Ленінграда і всі дивувалися, як із такими маленькими можливостями вдалося за 10 років зробити таку велику справу. Наприклад, було проведено масштабні роботи в історичній частині міста з метою закопати кабелі під землю, щоб не зіпсувати зовнішній вигляд.
Вуличне освітлення після початку повномасштабного вторгнення
Згідно з рішенням Ради оборони області, у нічний час на Закарпатті посилюють патрулювання для забезпечення правопорядку на вулицях та у громадських місцях. Обмеження не поширювалися на освітлення вулично-дорожньої мережі та об’єктів критичної інфраструктури. Тому с початку війни в Ужгороді світло не працює з 24:00 до 05:30 (або ж як кажуть до настання астрономічного світанку).
Ужгородці в свою чергу не дуже раді таким нововведенням, але все одно намагаються дотримуватися їх, адже розуміють навіщо вони потрібні. Звичайно ж, всі сподіваються, що такі нововведення скасують якомога швидше, адже багатьом дуже страшно виходити на вулицю у нічний час. А деякі люди взагалі працюють ввечері чи вночі, тому вони переживають за своє життя.
