У світ стрімко вриваються нові технології. Ще в середині ХХ століття люди знали лише про громіздкі домашні телефони з проводом, які все одно були доступні лише багатим людям. Вже в XXI столітті практично всі мають компактні кишенькові телефони, за допомогою яких можна не тільки дзвонити. І багато людей вже почали забувати, як відбувалася телефонізація міст і яких зусиль це коштувало. Тож яка історія телефонізації Ужгорода? Як це відбувалося? І наскільки це було тяжко? Про це і йтиметься далі в статті на uzhhorodfuture.com.ua.
Із чого все починалося?
Телеграфний зв’язок вперше з’явився в Ужгороді у 1897 році. Тоді місто поєднувалося напряму з Будапештом. Сказати точно, коли саме в місті стали можливі телефонні розмови неможливо, адже дані про це не збереглися. Але з огляду на те, що побудували телеграф так пізно, швидше за все така значуща подія відбулася вже на початку ХХ століття, коли Закарпаття ще входило до складу Австро-Угорської імперії. І хоча дані про перший дзвінок не збереглися, до наших днів дійшло те, що у 1904 році в Ужгороді працював переговорний пункт на залізничному вокзалі у відділенні № 1 Угорської королівської пошти. Також відомо, що в 1910 році на площі Жатковича (нині площа Жупанатська) було зведено будівлю центральної міської пошти, якраз усередині і був розташований переговорний пункт № 2. У ті далекі часи всі телеграфи та телефони були підпорядковані відомству пошти Угорщини з найближчим центром у місті Кошице. Звичайно, така розкіш була не всім по кишені. За одну хвилину розмови треба було заплатити аж три крони, а за такі гроші можна було сходити до кав’ярні за кавою з тістечком. Не варто забувати, що й кава в той час ще була таким собі заморським напоєм, тому навіть середній клас, не кажучи вже про бідняків, не міг собі дозволити такого виду послугу. Спогади ужгородців про таке диво техніки також до наших днів не дійшли, але багато істориків сходяться на тому, що звичайні люди частіше користувалися телеграфом, бо той був і дешевшим і зрозумілішим, а ось телефонами користувалися чиновники та підприємці.
Все почало змінюватися після розпаду Австро-Угорщини. 6 січня 1919 року Закарпаття було приєднано до Чехословаччини та її уряд вирішив розвивати в Ужгороді, та й загалом на Закарпатті, телефонну мережу. Влада вкладала величезні кошти в модернізацію засобів зв’язку. Спочатку вони організували такий собі уряд пошти та телеграфу Закарпаття, а угорських фахівців почали масово заміняти фахівцями з усієї Чехословаччини. На початку 1920 року в багатьох переговорних пунктах працювало нове устаткування із абсолютно новими фахівцями, додалося і дуже багато стаційних апаратів. Такі апарати не могла собі дозволити навіть найбагатша людина. Телефон був привезений із Праги, а щоб підключити його до мережі, потрібно було проводити окрему повітряну лінію.
Упродовж 1930-х років Закарпаття розвивалося. Збільшувалася кількість установ та урядів, що у свою чергу вимагало ще більшого впровадження телефонного зв’язку. Саме тоді й виникала потреба в розширенні не лише місцевих ліній, а й забезпечення зв’язку із центральними містами Чехословацької республіки, зокрема Братиславою, Брно та, звичайно, Прагою. У зв’язкових на той час було дуже важливе завдання: телефонізувати максимальну кількість кабінетів та забезпечити зв’язок як із містами Закарпаття, так і з великими містами Чехословаччини. Ця робота була доручена в результаті конкурсу фірмі, власники якої були брати Кнотки. Вони збудували телефонну станцію на 140 номерів із прямим підключенням до центральної станції 10 лініями. Саме тоді в чиновників з’явилася чудова нагода проводити конференції далеко за межами Ужгорода. Це був величезний прорив, такий же величезний, як і в XXI столітті проведення конференцій у ZOOM.
Часи після Чехословаччини
Після окупації Закарпаття угорськими силами в 1938 році телеграфні та телефонні відомства функціонували у звичайних приміщеннях. Звичайно ж, угорська влада звільнила чехів і знову посадила на ці посади своїх людей, але для простих мешканців Ужгорода нічого не змінилося.
Здавалося б, з приходом СРСР має щось кардинально змінитись, але про все треба говорити поступово. Після того, як Закарпаття було приєднано до УРСР уряд телеграфів та пошти було підпорядковано відповідним службам СРСР. На жаль, цей період нічим знаковим більшості людей не запам’ятався. Так все перейшло на аналоговий зв’язок, але зрушення в цей бік були не те, що мінімальні, їх взагалі не було. За необхідності зателефонувати до якогось найближчого до Ужгорода міста необхідно було стояти спочатку чергу на пошті, замовити переговори та стояти ще більшу чергу, щоб потрапити до телефона. І проблема для людей була навіть не в кілометрових чергах, а в досить поганому зв’язку. Річ у тім, що він залишився таким же, яким був на початку XX століття, і це майже до розпаду СРСР. Більш-менш зв’язок був у 1970-х роках, і то, лише в нещодавно побудованому переговорному пункті на набережній (нині Незалежності). Лише у 1980-х роках все обладнання почали змінювати й люди стали більш задоволеними зв’язком, але не за горами вже був мобільний зв’язок.
Мобільний зв’язок в Україні
На початку 1990-х років в Україні та, звичайно, на Закарпатті починає з’являтися мобільний зв’язок. Щоправда, перший дзвінок із мобільного телефону в Ужгороді відбувся лише у 1995 році. Саме з цього моменту все стрімко почало змінюватись. Старі телефони, ті, в кого вони, звичайно, були, викидали, тому що ті застаріли, багато людей, хто працював на телеграфах втратили роботу, деякі хотіли наздогнати новинку й поспішали купити собі громіздкий телефон з антеною. Звичайно ж, такі телефони на початку коштували шалених грошей, а тому переважно їх купляли багаті люди і, як у випадку зі старими телефонами, не всі могли собі таке дозволити. Тому не варто думати, що телефони з’явилися одразу й у всіх.
Чи у всіх все так добре?
Щодо ужгородців, то вони є безумовно першими людьми, які перейшли на мобільні телефони та насолоджувалися життям. Але, наприклад, у селах Закарпаття загальна кількість домашніх телефонних апаратів на 1 січня 2010 року становила 165,5 тисяч одиниць. Тобто, поки в Ужгороді абсолютно всі ходили з мобільними телефонами, в селах домашні телефонні апарати в загальній кількості основних становила 84,1 %. Так, тих самих досить громіздких телефонів із проводами.
Кількість основних домашніх телефонів у розрахунку на 100 сімей області становить 46 одиниць. Звичайно, ця тенденція з року в рік змінюється і багато хто починає відключатися від домашніх телефонів на догоду мобільним, але все ж ситуація змінюється досить повільно. Останніми роками спостерігається тенденція зміни структури засобів зв’язку. Люди віддають перевагу комфортності в процесі комунікації, швидкості та зручності. І що більше мобільні оператори дають цього, то більше вони підвищують популярність мобільного зв’язку. Саме про це й говорять багато статистичних даних. Щорічно в мобільних операторів усе більше й більше клієнтів, а це говорить про доступність та якість мобільного зв’язку.
