У середині 1990 року міське житлово-комунальне господарство в Ужгороді, як і вся економіка країни, стояло на порозі ще не зовсім усвідомлених, але вже невідворотних соціально-економічних перетворень, пише сайт uzhhorodfuture.com.ua.
Система господарювання з нереально низькими тарифами на комунальні послуги привела до того, що в останнє десятиріччя ХХ століття житлово-комунальне господарство ввійшло з багатьма нерозвʼязаними проблемами. Як це було, згадує перший демократично обраний міський голова Ужгорода Еміл Ландовський у своїй книзі «Ужгород на зламі епох».
Становище водопроводу на початку 90-х років ХХ століття
Темпи житлового будівництва в 1970-1990 роках значно випереджали розвиток та реконструкцію міських інженерних мереж. Наявні водозабірні споруди виявилися неспроможними забезпечити зростаючі міські потреби в питній воді, а також очищення відпрацьованих стоків каналізаційно-очисними спорудами. Занадто застаріло обладнання помпових станцій, близько 80% міських мереж потребували заміни та профілактики. Щоденно водоканал отримував до десяти викликів на аварійний прорив труб. Ось у такому технічному стані опинилися будинкові водопровідні мережі. Тому водозабезпечення житлових кварталів здійснювалося не цілодобово, а за встановленими графіками. Навіть за наявності технічних можливостей поліпшення водозабезпечення зробити це було неможливо, бо відсутні були достатні потужності очищувальних каналізаційних споруд.
Критичний стан газопроводу
Не в набагато кращому технічному стані перебувало і газове господарство. Практика будівництва в попередні роки надпотужних теплових котелень призвела до великих теплових витрат. Вихід із ладу окремих ділянок теплопроводів спричиняв припинення теплопостачання цілих мікрорайонів. Великі втрати тиску на надто довгих мережах унеможливлювали утримування необхідних теплових параметрів у віддалених житлових кварталах. У різних районах Ужгорода люди постійно скаржилися на недостатній обігрів квартир.
Єдина артерія газозабезпечення міста — газопровід, прокладений вулицею Тельмана, — потребувала заміни. У будь-який час він міг вийти з ладу. Не мали газозабезпечення приєднані свого часу до міста райони Дравці та Горяни.
Інші комунально-господарські проблеми
Окрім цього існувало ще багато складнощів. По-перше, вичерпало можливості для розміщення сміття Минайське сміттєзвалище.
По-друге, гостро постало питання впорядкування нового цвинтаря. Чинний — «Кальварія» — вже був практично законсервований.
По-третє, в місті було 243 будинки в аварійному стані. Ремонтувати їх стало невигідно і неможливо. До цього можна додати, що потребувала ремонту більшість мʼяких бітумних покрівель житлових будинків у мікрорайонах, побудованих у сімдесятих роках.
Після ознайомлення зі станом справ у житлово-комунальному господарстві стала очевидною необхідність його докорінної перебудови.
Перші реформи в комунальній системі
Першим кроком стала реорганізація управління житлово-комунальним господарством.
Районні житлово-експлуатаційні організації на той час входили до складу територіального виробничого обʼєднання на правах його відділів, не мали юридичного статусу організації й тому не могли самостійно вирішувати жодних більш-менш важливих питань без втручання керівництва обʼєднання. Цим самим стримувалась ініціатива у розвʼязанні проблем. Уже в кінці 1990 року на базі територіального виробничого обʼєднання житлово-комунального господарства було створене управління житлово-комунального господарства та сім житлових ремонтно-експлуатаційних районів зі статусом юридичних осіб.
У 1991 році всі житлово-комунальні організації міста були переведені на самостійний баланс, велася робота з переведення їх на госпрозрахунок та самофінансування. Провели й переатестацію працівників.
Реорганізація управління пожвавила роботу, розширила можливості комунальних підприємств, стала першим кроком у переході до роботи в ринкових умовах.
27 лютого 1991 року на засіданні виконкому був затверджений відкоригований план економічного і соціального розвитку міста, після чого основні зусилля спрямовувалися на його фінансове забезпечення та підготовку господарств до роботи в умовах ринку.
Робота управління житлово-комунального господарства спрямовувалася на розвʼязання проблемних питань: поліпшення водо- та теплозабезпечення, підготовку до опалюваного сезону 1991-1992, завершення капітального ремонту будинків, які перебували в стадії ремонту по пʼять-шість років.
Успішний в комунальному плані 1991 рік
Загалом на розвиток водопостачання в 1991 році з бюджету було виділено 740 тисяч карбованців. Значну допомогу в поліпшенні водопостачання надала взуттєва фабрика, яка передала десять глибинних водяних насосів і виділила 400 тисяч карбованців для будівництва водогону в мікрорайоні Дравц.
В цілому 1991 рік завершився з непоганими показниками. На капітальний ремонт використано 7108,5 тисячі карбованців (при запланованих 4240,9 тисячі карбованців), на капітальний ремонт житлового фонду — 3185 тисяч карбованців (при плані 2200 тисяч карбованців).
Відремонтовано 40 вулиць площею 148 тисяч квадратних метрів (а планувалося 15 вулиць площею 120 тисяч квадратних метрів).
155 тисяч карбованців використано на впорядкування мікрорайону Перемога. Капітально відремонтували 18 житлових будинків загальною площею 12,1 тисячі квадратних метрів. На міських вулицях поміняли старі сміттєві урни, а в нових районах облаштували майданчики для сміттєзбірників.
Завдяки виконаним роботам удалося, зокрема, стабілізувати водозабезпечення. Із завершенням будівництва водогону на вулицях Тимірязева-Нахімова довжиною 950 метрів поліпшилося водопостачання міської лікарні, студентського містечка УжДУ та житлових будинків на декількох вулицях. Також було розпочато будівництво Боздоського мосту через річку Уж.
1992 рік в режимі турбулентності
Надалі, з кінця 1991 року, в країні розпочалася довготривала смуга економічного спаду, яка не оминула й Ужгород.
На спад йшло виробництво: зменшували випуск продукції заводи, зростали ціни на будівельні матеріали, енергоресурси. Відділу житлово-комунального господарства довелося в наступні роки працювати «на виживання», зʼявились інші проблеми, що потребували негайного вирішення. Катастрофічно не вистачало бензину, без нього зупинявся автотранспорт, паралізувалася робота ремонтно-будівельних організацій, вивіз сміття тощо.
І все ж найгострішим у 1992 році залишалося питання теплозабезпечення міста. Не вистачало карбіду для зварювання труб, як і самих труб та інших будівельних матеріалів. Для потреб міста облрембудтрестом було виділено лише 600 кілограмів карбіду (при потребі 3500 кг), металу – 7,4 тонни (при потребі 50 тонн), майже не виділялися труби малого діаметра.
Такий перебіг справ змушував шукати вихід у прямих договорах із постачальниками. Завдяки цьому вдалося знайти необхідну кількість труб, карбіду, фарби, бітуму та бензину, тож ремонтні роботи поновилися.
Було прокладено нові тепломережі, капітально відремонтовано чотири котельні, чотири центральні теплові пункти, ліквідовано сім малих нерентабельних підвальних котелень. Врешті-решт теплогосподарство до роботи в осінньо-зимовий період було підготовлене, хоча під час опалювального сезону перебої в теплопостачанні окремих будинків усе ж таки були. Про історію вуличного освітлення в Ужгороді читайте в статті.
Разом з тим життєдіяльність міста підтримувалася: ремонтувалися будинки, дороги, водогінні та теплові мережі, продовжувалося будівництво Боздоського мосту, газопроводів на вулиці Кольцова, в мікрорайоні Дравці.
А завершився 1992 рік небувалою до цього повінню.
Успішне проходження складних випробувань
Наступний, 1993 рік, пройшов під знаком ліквідації наслідків повені. До проведення відновлювальних робіт були залучені всі ремонтно-будівельні організації. До кінця року основні відновлювальні роботи були закінчені. Одночасно з цим велася щоденна поточна планова робота. Опалювальний сезон 1992-1993 років ще більш рельєфно висвітлив наявні недоліки в теплопостачанні міста. Наявні матеріальні фонди використовувалися не завжди ефективно в інтересах міста. У звʼязку з цим було прийняте рішення про створення з 1 березня 1993 року міського підприємства теплових мереж — Ужгородтеплокомуненерго.
Протягом 1990-1994 років житлово-комунальними та ремонтними організаціями міста капітально ремонтувалися будинки, дороги, теплові мережі. На 5 кілометрів зросла протяжність водопровідних мереж, на 4,4 км — каналізаційних. На комунальний баланс прийняли 51 житловий будинок з 3481 квартирою. Велося будівництво таких життєво необхідних для міста обʼєктів, як квартальна котельня в південному районі міста, новий транспортний міст (Боздоський) через Уж, зливова каналізація, свердловини Північного району та Минайського водозабору, очисні каналізаційні споруди, був упорядкований цвинтар «Барвінок», здійснено газифікацію мікрорайону Дравці та вулиць Урожайної, Кольцова. Про історію будівництва в Ужгороді пішохідного мосту читайте в статті.
Тож можна сказати, що важкі часи повного перезавантаження країни житлово-комунальна система Ужгорода пройшла успішно.
