Архітектурний розвиток Закарпаття має багату історію та культурний спадок, зумовлено це тим, що область перебувала під владою різних країн: Угорського королівства, Австро-Угорщини, Чехословаччини, СРСР та України. Кожна із цих країн залишила свій слід у місцевій архітектурі, пише сайт uzhhorodfuture.com.ua.
Історична спадщина
За часів різних імперій на Закарпатті з’явилося дуже багато архітектурних цікавинок. Майже у кожному місті угорцями були зведені замки та фортеці. Побудовані храми, церкви та костели. Усі вони були виконані у різних архітектурних стилях.
Замки у спадщину нам дісталися ще з часів бронзового віку. Фортифікаційні споруди почали з’являтися в Мукачеві, Ужгороді, Хусті та поблизу Берегового у селі Квасово (в останньому місті замок не побудували). Замки на Закарпатті мали відмінність від тих, які будували угорці на заході країни, адже тут свої корективи вносила гірська місцевість. Лише Середнянський та Чинадіївський замки були збудовані на рівнині.
За 700 років замки змінювали свій архітектурний вигляд через те, що переходили до володінь різних династій. Ближче до XVIII століття до фортець була додана готичність.
У готичному стилі почали будуватися і костели на Закарпатті. В основному це стосувалося реформаторських церков. Такі святині були побудовані на Берегівщині, Виноградівщині, Мукачівщині, Ужгородщині. Пізніше у готичному стилі почали зводити й римо-католицькі храми. Таких церков на Закарпатті налічується понад півтисячі, і більшість з них збереглася у своєму історичному вигляді.
Є будівлі, які на Закарпатті виконані у візантійському стилі. До однієї з найвідоміших відноситься Горянська ротонда святої Анни. Це шестикутна будівля з ідеально згладженими кутами. Проте саме ротонда вже трохи була перероблена та не зберегла своєї первинної форми. Крім цього, пам’ятка архітектури покрита розписами на стіні, які відносяться до XIV століття.
Початок розбудови
Активна фаза розбудови Закарпатської області припадає на початок XX століття. Спочатку Австро-Угорська імперія продовжила розвиток індустріальної буржуазії, і з’явилися нові будівлі в еклектичному стилі, який дуже швидко буде змінений на новий стиль — сецесіон або сецесія. Зумовлено це було тим, що почали використовувати багато нових будівельних матеріалів. У багатьох містах Закарпаття новий стиль почали використовувати заможні євреї. Але особливу увагу було сконцентровано на Ужгороді.
У період, коли Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, міста області почали по-справжньому розбудовуватися. Чехословацькі архітектори приїхали до Мукачева, Ужгорода, Берегового, Хуста, Виноградова та Солотвина. Фахівці своєї справи були здивовані цивілізаційним розривом між Ужгородом та іншими містами, адже інфраструктура у тому ж Мукачеві була майже відсутня. Чехословаки привезли із собою проєкти нових будівель у стилях ар-деко, рондокубізм, традиціоналізм, пуризм, експресіонізм, неокласицизм та функціоналізм.
Слід зазначити, що будівлі у стилі рондокубізму на території сучасної України є лише на Закарпатті. У 1921 році в обласному центрі доктору архітектури Адольфові Лібшеру доручили розробити урбаністичну концепцію нового урядово-житлового кварталу. Відповідно, в інших містах також архітектори розпочали роботу щодо урбанізації.
В Ужгороді завдяки Адольфу Лібшеру було спроєктовано житловий будинок для службовців фінансового управління, житловий будинок для працівників поштового уряду, житловий комплекс Мала Рафанда, будівлю окружного та краєвого судів, а також в’язницю. Празький архітектор Франтішек Шрамек спроєктував палац філіалу Народного банку Чехословацької республіки. Будівля мала незвичний випуклий фасад з чотирма алегоричними жіночими скульптурами.
У рондокубічному стилі було збудовано відділення поштового та телеграфного уряду. Автором цієї споруди був Йозеф Ґочар, який визнаний найвидатнішим діячем чеської архітектури XX століття. Також в Ужгороді з’явилася шестиповерхова будівля, зведена у стилі неокласицизму, яка стала монументальним палацом Земського уряду.
У Береговому, навпаки, багато спадку залишила Австро-Угорщина. Точніше, більшість залишили євреї, які побудували синагогу в центрі міста. Також була відкрита єврейська ритуальна лазня, яка розташована позаду синагоги. Напроти єврейської молитовні розташувався Гранд Готель, а трохи далі — будівля комітатського суду.
Чехословаччиною в Береговому було побудовано багато житлових кварталів, зокрема приватні будинки із високими стелями. Такі особняки мали цікаву форму після будівництва, що привертає увагу пересічного громадянина досі.
Окремо про будинок малютки
В Мукачеві також з’явилися урядові квартали та безліч нових будівель. Також було споруджено унікальну споруду, в якій функціонував державний чехословацький дитячий будинок. Цей проєкт коштував 1 мільйон чеських крон. Проєктуванням займався молодий празький архітектор Ярослав Франґнеров.
Відкрили будівлю 8 червня 1930 року під час з’їзду майже 400 лікарів у Мукачеві. Триповерхова ультрасучасна будівля відповідала всім принципам сучасної архітектури. Побудували її із залізобетонного каркасу, а на фасаді були великі панорамні вікна та зручне планування приміщень.
Не дивно, що будівля з маленького міста Мукачева опинилася в одному рейтингу із тодішніми проєктами Берліна, Штутгарту, Чикаго, Амстердама, Брюсселя, Ліона, Парижа, Турина, а конкурувала вона із роботами справжніх легенд архітектури, таких як Людвіг Міс ван дер Рое, Еріх Мендельсон, Бруно Таут.
Відкрили будівлю 8 червня 1930 року під час з’їзду майже 400 лікарів у Мукачеві. Триповерхова ультрасучасна будівля відповідала всім принципам сучасної архітектури. Побудували її із залізобетонного каркасу, а на фасаді були великі панорамні вікна та зручне планування приміщень.
Радянська однотонність
Одразу ж хочеться наголосити, що радянська влада не дуже хвилювалася за збереження якихось історичних традицій та архітектурної краси міст, які були приєднані до країни після Другої світової війни. В кожному місті все було зосереджено на безпеці, адже не було такого населеного пункту, де не створили військові частини.
Історичні будівлі Ужгорода, Мукачева, Берегового та інших міст почали передавати на баланси різних міністерств. До прикладу, синагоги Ужгорода та Берегового були передані Міністерству культури УРСР. В Ужгороді єврейську синагогу перетворили на Закарпатську обласну філармонію, і під час реконструкції забрали із фасаду будівлі юдейські символи. Історична будівля зазнала змін, але все ж таки щось із того часу зберегло свій вигляд.
Що ж стосується Берегового, то тут Міністерство культури вирішило відкривати Будинок культури. Гарний фасад синагоги сховали у бетонну мушлю, що, у підсумку, зробило з центральної родзинки міста звичайний культурний центр Радянського Союзу.
В обласному центрі за більшістю будівель не слідкували, як в принципі й по всій території краю. Повертаючись до Берегового, можна згадати й про будівлю комітатського суду, яку радянська влада перетворила на завод точної механіки, а згодом і взагалі запустила так, що всередині почали падати стіни.
В кожному місті почали з’являтися багатоповерхові будинки “хрущовки”, які мали ознаки неокласицизму, але до ока не падали, як, до прикладу, чеські приватні будинки. Здебільшого такі будинки будувалися за єдиним національним проєктом, тому були схожі один на одного.
Відрадно, що більшість історичних будівель все ж таки зберегли свою ідентичність. Кілька з них вже пережили реконструкції у складі незалежної України. У Береговому врятували будівлю комітатського суду та відкрили у ній Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці II. В Ужгороді більшість будівель історичного значення перейшли на баланс Ужгородського національного університету, що сприяло збереженню їхньої архітектурної унікальності.
