Культурне життя завжди було серцем суспільства, де люди збираються, щоб насолоджуватися мистецтвом у всій його красі. У цьому контексті філармонія відіграє неперевершену роль, ставши не лише музичним центром, але й місцем, де зустрічаються душі, прагнучі відчути вишуканість і глибину музики. Походи у філармонію стають подією, на яку чекають і дорослі, і діти, адже тут кожен може знайти щось для себе. Від класичних концертів до сучасних вистав, від камерних ансамблів до симфонічних оркестрів, пише сайт uzhhorodfuture.com.ua.
Закарпатська обласна філармонія — це визначний культурний храм у самісінькому центрі Ужгорода. Від своїх скромних початків до сьогодення, обласна філармонія продовжує бути середовищем, де зустрічаються музичні ентузіасти, відкриваються нові музичні горизонти та формуються справжні мистецькі шедеври. Проте варто зазначити, що раніше у будівлі Закарпатської обласної філармонії діяла зовсім інша установа.
Що ж там будувалося?
Будівлю Закарпатської обласної філармонії будували за проєктом архітекторів Дюли Паппа та Ференца Саболча у мавританському стилі на замовлення ортодоксальної громади євреїв-ашкеназі. Тобто це мала бути хоральна синагога. На той час в Ужгороді проживало дуже багато євреїв.
У 1794 році в Ужгороді була побудована перша синагога, яка на початку XX століття згоріла та була непридатною для використання. Єврейська громада звернулася до міської влади за потребою у новій будівлі. Таким чином, для зведення нової синагоги було виділено ділянку землі в самому центрі міста із видом на річку Уж. Саме тоді центр міста Ужгорода був пустим, тож роботи можна було починати одразу без спеціальних проєктів та прив’язки до конкретного архітектурного стилю.
Згідно з кошторисом, вартість робіт склала 200 тисяч крон, що вважалося дуже великими грошима. Та у будівлі планували встановити центральне опалення, електричне освітлення, водопостачання та каналізацію. Це була перша залізобетонна споруда в Ужгороді з усіма комунікаціями. Гроші на будівництво виділили багаті євреї-меценати, які на той час володіли підприємствами на околицях Ужгорода.
Майстри, які будували синагогу також мали імена в галузі архітектури. Фундаментальні роботи та кам’яна кладка були виконані під керівництвом інженера Адольфа Годінґера. Вітражні роботи залишили за Мікшо Ротом, а розпис інтер’єру робив Гейза Фені. Усі вони були відомими майстрами своєї справи і працювали над багатьма проєктами Угорщини.
Відкриття синагоги відбулося 27 липня 1904 року. Євреї не бажали урочистостей, а просто зібралися на вечірню молитву. Того ж дня у нову синагогу із молитовного дому перенесли священні книги юдеїв.
Реконструкція
У Другій Світовій війні угорці стали союзниками фашистської Німеччини. Це означало, що єврейський народ в Ужгороді переслідувався та відправлявся у концтабори. Синагогу передали у власність німецької та угорської армій які зробили там конюшню. Звичайно ж військовослужбовці не дбали про доброустрій будівлі, та і взагалі до юдейської реліквії з повагою ставитися не треба було. З часом почали руйнуватися стіни. Будівля перейшла в радянську власність вже в жахливому стані.
19 лютого 1946 року була заснована державна концертна організація в місті Ужгород, яка отримала назву Закарпатська обласна філармонія. Проте існувала вона лише на папері. Те, що синагогу віддали Міністерству культури УРСР, не означало, що там одразу ж розпочалися концерти та заходи. Спочатку потрібно було ухвалити план реконструкції, адже після дій німецьких та угорських армій будівля була на межі зникнення.
Крім того, до Ужгорода почали повертатися євреї, які змогли емігрувати під час війни й намагалися чинити опір будівельникам, які прийшли ремонтувати будівлю під нове замовлення. Таким чином, це затягнуло початок реставрації на кілька тижнів. Зокрема, приймалося рішення архітектуру синагоги зберегти, але знести з будівлі юдейську символіку.
Відкриття філармонії
Лише у 1957 році Міністерство культури УРСР приймає рішення відкрити у будівлі синагоги Закарпатську обласну філармонію. На той час тут вже зробили концертний зал та переобладнали кілька підсобних приміщень під кабінети для народного хору Закарпаття та різних гуртків. У 1974 році поряд з філармонією було збудовано адміністративну будівлю з малим концертним залом, адже розвиток культури на той час стрімко зростав.
Починаючи з 1980-х років, на базі філармонії почали діяти традиційні фестивалі. Вперше пройшов всесоюзний фестиваль мистецтв “Дружба” та республіканський музичний захід “Золота осінь”. До Ужгорода почали приїжджати відомі музиканти та колективи. Вже через кілька років Закарпатська обласна філармонія перейшла на міжнародний рівень, адже із концертами приїздили артисти із сусідніх країн Європи.
На базі філармонії починає діяти академічний Закарпатський народний хор, який має звання заслуженого. Ансамбль солістів “Гармонія” та духовий із симфонічним оркестрами також входять до складу Закарпатської обласної філармонії. Не забувають і про культурну спадщину угорської національної меншини, тож тут діє камерно-інструментальний ансамбль “Угорські мелодії”.
Вже на початку ХХІ століття єврейська громада Ужгорода відновила діалог з владою про повернення будівлі єврейській общині. Та результати такі перемовини не приносять, адже в місті діє синагога “Ейхаль-Аарон”.
Окремо про архітектуру
На момент будівництва неомавританський стиль для Ужгорода був абсолютно новим. Таких будівель взагалі не було. Дюло Папп та Ференц Саболч вирішили додати будівлі романтичності та поєднали в проєкті візантійські та арабо-марокканські мотиви. Це було притаманним для арабських країн. Середньовічні пам’ятки у неомавританському стилі зустрічалися в частині ісламської Іспанії. В такому стилі була зведена Тріумфальна арка в Барселоні в 1888 році.
Синагога в Ужгороді мала унікальний вигляд. Мавританські мотиви були підкреслені глиняними фігурними вежами на даху, а на передній частині красувався центральний балкон із зображенням зірки Давида. Всередині будівлі вистачало й арок, і колон.
Початок реконструкції при радянській владі наніс екстер’єру кардинальних змін. Попри те, що архітектуру намагалися зберегти, то на це ще потрібно було мати умілі руки. В підсумку з фасаду зник балкон, який закрили стіною з круглим віконечком, замінили дах будівлі, а прозорий мозаїчний купол повністю забили бляхою. Це все було пояснено тим, що з будівлі мала зникнути уся юдейська символіка.
З часом будівлю чекали зміни інтер’єру. Тоді усе мало бути схоже на одне й те саме. Такі були вимоги радянської влади до об’єктів культури. Були ідеї перетворити будівлю філармонії у звичайний будинок культури, який мали реставрувати за єдиною проєктною документацією, а саме перетворити його у сіру квадратну будівлю, яка б не мала нічого спільного з часами до радянщини. На щастя, цю ідею відкинули й залишили зовнішній вигляд у спокої.
Всередині молитовний зал мав один поверх, але із традиційними балконами для жінок. Радянська влада вирішила розділити будівлю на два поверхи, чим знищили унікальну акустику залу із високими стелями. Натомість на першому поверсі обладнано вестибюль та вбиральні, а на другому – концертний зал на 830 глядачів та велику сцену.
