Йозеф Ґочар – чеський архітектор, один із тих, хто формував обличчя європейського модернізму у 20 столітті. Його ім’я частіше пов’язують із Прагою чи Градец-Кралове, але частина цієї історії несподівано веде в Ужгород – місто, де збереглися його проєкти. На uzhhorodfuture.com.ua розберемо найцікавіше.
У біографії Ґочара є деталь, яка добре пояснює його підхід: він починав із доволі декоративного кубізму, а згодом відкинув усе зайве й перейшов до стриманого функціоналізму. Саме цей поворот відчувається в ужгородській будівлі пошти – строгій, геометричній, майже без прикрас. Вона виглядає так, ніби її «перенесли» з Чехії разом з інженерами й архітектурними ідеями. І тут виникає цікаве питання: як роботи одного з найсильніших архітекторів Центральної Європи взагалі опинилися на Закарпатті?
Хто такий Йозеф Ґочар: коротка біографія
Йозеф Ґочар народився у 1880 році в Семіні, невеликому містечку на території тодішньої Австро-Угорщини. Архітектурну освіту здобував у Празі – спершу в технічному університеті, а потім у майстерні Яна Котери, якого вважають засновником сучасної чеської архітектури. Вплив Котери відчутний у ранніх роботах Ґочара: увага до функції, чітка композиція, але без радикальних експериментів.
Довго в цьому стилі пан Йозеф не затримався. Уже в 1910-х роках Ґочар починає працювати з кубізмом – і це той випадок, коли архітектура справді намагається «рухатися», ламати площини, грати з об’ємами. Для Праги це був майже авангард, і Ґочар швидко опинився серед тих, хто задає тон, а не наздоганяє тренди.
Після Першої світової війни стиль видатного архітектора знову змінюється. З’являється так званий рондокубізм – спроба поєднати модерні форми з національними мотивами, але цей етап триває недовго. Уже в 1920-х наш герой рухається до функціоналізму: менше декору, більше логіки, будівля як чітка відповідь на задачу, а не як художній жест.
Паралельно Ґочар активно працює як урбаніст. Найвідоміший приклад – розвиток Градец-Кралове, де він фактично формує новий стиль міської забудови (до речі, якщо цікаво, можете порівняти її з гамбурзькою). Це важливий момент: архітектор мислить системно, і саме тому його проєкти виглядають такими продуманими.
До кінця кар’єри Йозеф уже має статус професора і одного з головних архітекторів Чехословаччини. Його роботи отримують міжнародне визнання, зокрема відзнаку на виставці в Парижі 1925 року. І саме в цей період – коли стиль максимально «очищений» і зрілий – з’являються проєкти, які доходять до Ужгорода.
Як змінювався стиль Ґочара
Якщо дивитися на кар’єру Ґочара без деталей, може здатися, що це просто рух «від складного до простого». Насправді все цікавіше. Кожен його стиль – це реакція на те, що відбувалося в архітектурі Європи та в самій Чехії.
Починає Йозеф доволі стримано. Ранні проєкти ще тримаються логіки школи Яна Котери – раціональність, ясна композиція, мінімум зайвого декору. Але вже тоді видно, що Ґочару тісно в цих межах. Він шукає форму, яка дозволить будівлі виглядати живою, трохи провокативною.
Так з’являється кубізм – один із найцікавіших епізодів у його кар’єрі. Будівлі цього періоду ніби ламають звичну геометрію: фасади дробляться, кути стають гострішими, об’єм – складнішим. Це не масова історія навіть для Європи, але в Празі такий підхід прижився, і Ґочар опинився серед тих, хто його формував.
Після війни він різко змінює курс. Рондокубізм виглядає як спроба знайти «свій» стиль – з національними мотивами, декоративніший, трохи важчий візуально. Але цей етап швидко вичерпується. Уже за кілька років Ґочар фактично відмовляється від декору як такого.
Функціоналізм стає його фінальною відповіддю. Чіткі лінії, великі вікна, пласкі дахи, логіка конструкції на першому місці. Будівля перестає «розповідати історію» через орнаменти – тепер вона говорить через форму й пропорції. Саме в цьому стилі він працює над проєктами для Ужгорода, і це добре пояснює, чому вони виглядають настільки сучасно навіть у 21 сторіччі.
Проєкти Йозефа Ґочара в Ужгороді
Ужгороду пощастило мати роботи Ґочара через історичні обставини, коли місто входило до складу різних держав. У міжвоєнний період воно входило до складу Чехословаччини, і разом з адміністративними змінами сюди прийшли нові підходи до забудови. Держава фактично «імпортувала» архітектуру – разом із проєктами, інженерами й підрядниками.
Це був доволі прагматичний процес. Потрібні були адміністративні будівлі, комерційні об’єкти, нова інфраструктура. Для таких важливих завдань часто залучали архітекторів рівня Ґочара. У результаті Ужгород отримав кілька об’єктів, які добре вписуються в європейський модернізм. У місті, де багато втраченої архітектури, ці об’єкти вціліли.
Поштова й телеграфна будівля (Головпоштамт)
Будівлю пошти звели в 1928–1930 роках. Проєкт належить Йозефу Ґочару, а реалізацією займалася празька фірма. Спочатку на майданчику працювали чеські спеціалісти, але з часом до процесу активно долучилися місцеві робітники – так передавався цінний досвід.
Архітектурно це чистий функціоналізм. Триповерхова будівля з пласким дахом, горизонтальні стрічкові вікна, жодного зайвого декору. Фасад виглядає не як «вітрина», а як продовження внутрішньої логіки. Суто декоративних елементів небагато – і вони відсилають до ар-деко; прикраса заради прикраси не є стилем Ґочара.
Палац Баті (Bata)
Поява магазину компанії взуття Bata в Ужгороді – частина експансії бренду в Центральній Європі. Компанія будувала свої торгові доми за впізнаваними принципами: функціональність, відкритість, зручність для покупця. Ужгородський об’єкт добре вписується в цю логіку.
Будівля виглядає стримано, але не сухо. Великі вітрини, чітка геометрія, акцент на першому поверсі як комерційній зоні. Це вже інший тип архітектури, ніж пошта – більш «міський», орієнтований на щоденний рух людей. І водночас Ґочар продовжує ту саму ідею: форма підпорядковується функції, а не навпаки.
Як в Ужгороді вшанували майстра
Пам’ять про Йозефа Ґочара (як видно з фото вище, пишуть також «Гочар», це прийнятний варіант, за Правописом-2019) в Ужгороді зберігається насамперед у спроєктованих ним будівлях. Центральна пошта на площі Поштовій і колишній Палац Баті досі є живими свідками міжвоєнної модернізації міста. Обидві споруди чудово збереглися, продовжують виконувати свої функції та залишаються яскравими прикладами функціоналізму в архітектурному ландшафті Закарпаття. Їхня стримана естетика й досі привертає увагу дослідників і шанувальників модернізму.
У 2023 році вшанування майстра вийшло на державний рівень. 19 липня Закарпатська дирекція «Укрпошти» спільно з громадською організацією «Клуб Томаша Масарика» випустили пам’ятну поштову марку та художній конверт «Ужгород 1932. Поштовий уряд». На марці зображено одну з найвідоміших ужгородських робіт Ґочара — будівлю центральної пошти. Ця ініціатива стала першим офіційним знаком уваги до чеського архітектора з боку української пошти й підкреслила значення його внеску в розвиток регіону.
На самій будівлі пошти встановлено меморіальну дошку, яка нагадує перехожим про автора проєкту. Крім того, ужгородські будівлі Ґочара регулярно потрапляють до маршрутів архітектурних екскурсій «Ужгород модерністський» і згадуються в наукових публікаціях про європейський функціоналізм в Україні. Завдяки цим заходам ім’я Йозефа Ґочара поступово повертається із забуття й стає частиною сучасної культурної ідентичності Закарпаття.
Сьогодні, майже через сто років після будівництва, проєкти Ґочара в Ужгороді сприймаються не лише як історичні пам’ятки, а й як живий місток між чеською та українською архітектурною спадщиною. Вони нагадують, що навіть один майстер може залишити по собі слід, який переживе держави й епохи.
