Енергетичні проблеми воєнних років змусили українські міста шукати альтернативні джерела живлення, і Закарпаття в цьому контексті має унікальну природну перевагу. Буквально під ногами мешканців регіону течуть ріки гарячої води, здатні забезпечити теплом цілі райони. Проте наразі цей колосальний ресурс слугує переважно для розваг та оздоровлення туристів. Чи зможуть інновації модернізувати енергетичну систему міста та які масштабні проєкти вже перебувають на старті – uzhhorodfuture.com.ua розібрався в перспективах і перепонах геотермальної енергетики.
Гарячі надра Закарпаття: чому гігавати підземної енергії досі працюють лише на бальнеологію
Закарпатська область традиційно вважається одним із найтепліших регіонів України, проте її справжній температурний рекорд прихований глибоко під землею. Унікальна геологічна будова забезпечує тут аномально високий геотермічний градієнт – від 3,57 до 8,0 °C на кожні 100 метрів заглиблення. Це означає, що земна кора в цій місцевості нагрівається значно швидше, ніж у більшості інших європейських територій.
Якщо зазирнути в глибинні горизонти, цифри вражають ще більше. Уже на глибині близько 2 кілометрів температура порід і підземних вод сягає +120 °C. Ті ж свердловини, що простягаються до шести кілометрів углиб, фіксують екстремальні показники на рівні 230–275 °C. Такий потужний термальний потенціал є ідеальною базою для розгортання геотермальних електростанцій та масштабних муніципальних систем теплопостачання.
На сьогодні геологам відомо близько 30 родовищ і проявів термальних вод у межах області. Температура на гирлі цих свердловин коливається від комфортних +23 до відчутних +61 °C. Серед найбільш перспективних для системного енергетичного освоєння фахівці виділяють:
- Ужгородське родовище, яке розташоване в безпосередній близькості до обласного центру.
- Берегівське та Косинське родовища, чий потенціал уже добре розвіданий.
- Велятинське та низку інших менших проявів термальних вод.
Попри такі величезні запаси, поточне використання цього природного багатства залишається вкрай обмеженим. Гігавати потенційної енергії, здатної замінити мільйони кубометрів імпортного газу, зараз працюють суто на бальнеологію та рекреацію. Гаряча вода наповнює басейни місцевих санаторіїв, тоді як промислове застосування, використання потужних теплових помп чи генерація електрики для потреб місцевих громад роками залишалися поза увагою інвесторів.
Від «Деренівської Купелі» до «Золотої гори»: який тепловий ресурс приховують рекреаційні свердловини Закарпаття
Навколо Ужгорода вже сьогодні функціонує ціла мережа термальних комплексів, які експлуатують місцеві свердловини, проте суто в туристичних цілях. Наприклад, у селі Минай працює комплекс «Гармонія», де з глибини близько 870 метрів підійматися вода з температурою +37…+38 °C. Ще показовішою є ситуація в комплексі «Деренівська Купіль», що в селі Нижнє Солотвино (приблизно 12–15 км від обласного центру). Там зі свердловини завглибшки 640 метрів виходить цілюща вода «Закарпатська 2», температура якої сягає +43–45 °C. Парадокс полягає в тому, що для комфортного купання цей природний ресурс доводиться штучно охолоджувати, марнуючи дорогоцінну теплову енергію.
До цього переліку належить і відома локація «Золота гора» в Барвінку, а також кілька інших рекреаційних зон, до яких часто пролягають мальовничі велосипедні маршрути для активного відпочинку містян. За своїм хімічним складом місцева термальна вода є кремнієво-боровою і справді ідеально підходить для профілактики захворювань та відновлення сил. Утім, на тлі постійної загрози для української енергосистеми така однобока експлуатація надр виглядає як недозволена розкіш.
Наразі навколо міста немає жодного масштабного проєкту, де працювали б промислові теплові помпи великої потужності. Замість того щоб інтегрувати вже розвідані та наявні свердловини в системи централізованого теплопостачання чи використовувати їх для локальної генерації електроенергії, Закарпаття продовжує покладатися на традиційні види палива, залишаючи свої геотермальні скарби суто для потреб спа-індустрії.
Пілотний прорив Ecofield Solotvyno: як перша комбінована станція за 30 млн доларів змінить статус-кво
У вересні 2026 року стався довгоочікуваний зсув у цьому питанні. АТ «Укргазвидобування», що входить до групи «Нафтогаз», офіційно презентувало амбітний проєкт Ecofield Solotvyno. Ідеться про першу в Україні комбіновану геотермальну станцію, яку планують збудувати в селищі Солотвино Тячівського району. Обласна влада назвала цей напрям надзвичайно перспективним і стала вести активні переговори з кількома потенційними інвесторами.
Головна інноваційність цієї станції полягає в каскадному використанні підземного ресурсу: гаряча вода спочатку генеруватиме електрику, а її залишкове тепло спрямовуватиметься в місцеві тепломережі. Такий підхід дозволяє витиснути максимум енергетичної користі з кожної піднятої на поверхню краплі.
Основні параметри солотвинського пілоту виглядають так:
- Потужність об’єкта становитиме 5 МВт електричної та 20 МВт теплової енергії.
- Очікуване річне виробництво електроенергії сягатиме близько 32,85 ГВт·год.
- Орієнтовний бюджет будівництва оцінюється в 30,7 млн доларів США.
- Заявлений строк реалізації від старту робіт до запуску – близько трьох років.
Станом на осінь 2026 року ініціатива перебувала на стадії попереднього техніко-економічного обґрунтування та вже включена до міжнародного інвестиційного портфеля Carpathian 8 Investment Lab. Успішна реалізація цього задуму має остаточно довести, що геотермальні надра Закарпаття здатні працювати в серйозних промислових масштабах і приносити реальний прибуток.
Проєкція на Ужгород: теплові помпи, реінжекція води та мільйонні бар’єри на шляху до модернізації
Прямого підключення Солотвина до Ужгорода немає, адже це різні райони області. Проте успішний запуск пілотної станції може стати готовою моделлю для масштабування технології безпосередньо навколо обласного центру, де вже існують розвідані свердловини з температурою води 37–45 °C. Серед найперспективніших напрямів для міста – розгортання локальних систем теплопостачання на базі потужних теплових помп, підігрів води для муніципальних і приватних об’єктів, а також суттєве зниження залежності від газу під час опалювального сезону.
Щоб перетворити ці плани на реальність, доведеться подолати низку технологічних перепон. Для повноцінної модернізації та високої генерації потрібні значно глибші свердловини, ніж ті, що зараз живлять санаторії. Крім того, критично важливим є обов’язкове впровадження систем реінжекції, які повертають відпрацьовану воду назад у пласт, щоб запобігти виснаженню підземного ресурсу й захистити довкілля від мінералізованих скидів.
Інфраструктурні й фінансові бар’єри також залишаються високими. Розвиток галузі гальмує чимала вартість бурильних робіт і специфічного обладнання, а застарілі міські тепломережі поки не адаптовані до інтеграції геотермального тепла. Масштабна реконструкція цих комунікацій вимагатиме не менших капіталовкладень та зусиль, ніж розв’язання сучасних проблем міського водоканалу.
Перед стартом таких ініціатив потрібні детальні геологічні дослідження й локальні пілотні установки. Утім, наявність розвіданих родовищ в Ужгородському районі та державна підтримка проєкту в Солотвино створюють реальне підґрунтя для того, щоб гарячі надра нарешті запрацювали на енергетичну незалежність громади.
